Читати повний текст
Сонце заходить, гори чорніють
Тарас Шевченко, «Кобзарь», том 1 (Прага, 1876), «Сонце заходить»Про текст
Повністю відтворено 15 рядків за виданням 1876 року, включно з історичною орфографією. Текст зберігається у КласТеці.
Сонце заходить; гори чорніють,
Пташечка тихне; поле німіє;
Радіють люде, що одпочинуть;
А я дивлюся, і серцем лину
В темний садочок на Україну;
Лину я, лину, думу гадаю,
І ніби серце одпочиває.
Чорніє поле, і гай, і гори,
На синє небо виходить зоря.
Ой зоре, зоре! — і слёзи кануть —
Чи ти зійшла вже і на Украйні?
Чи очі карі тебе шукають
На небі синім, чи забувають?
Коли забули — бодай заснули,
Про мою доленьку щоб і не чули.